Важкі травми волосистої частини голови з повним відривом вушної раковини традиційно належать до найскладніших викликів реконструктивної хірургії. У таких випадках негайна реплантація часто є неможливою через масивне ушкодження судин і дефіцит життєздатних тканин. Саме з такою клінічною ситуацією зіткнулася команда мікрохірургів провінційної лікарні Шаньдун у місті Цзінань (Китай), застосувавши безпрецедентну тактику тимчасової гетеротопічної трансплантації.
Пацієнтка зазнала виробничої травми, під час якої волосся було затягнуте в механізм, що призвело до множинних розривів шкіри голови, шиї та повного відриву вуха разом із прилеглими тканинами. Через критичні порушення кровопостачання стандартна реплантація була визнана неможливою. За словами керівника мікрохірургічної бригади Цю Шеньцяна, тканини були «розірвані на фрагменти», що унеможливлювало стабільну реваскуляризацію.
У цій ситуації хірурги вдалися до гетеротопічного приживлення – методики, за якої тканину тимчасово пересаджують у нетипову для неї анатомічну ділянку. Вушну раковину імплантували на тил стопи, обравши її через відповідність діаметра артерій і вен, а також тонку шкіру та достатню кількість м’яких тканин. Початковий етап операції тривав майже 10 годин, а ключовою технічною складністю стало з’єднання судин діаметром лише 0,2–0,3 мм.
Післяопераційний період супроводжувався серйозним ускладненням – венозним застоєм, що загрожував некрозом трансплантата. Для підтримання відтоку крові лікарі застосували багаторазове контрольоване кровопускання, виконавши близько 500 маніпуляцій упродовж п’яти днів. Паралельно проводилася реконструкція шкіри голови та шиї з використанням аутодермальних трансплантатів із передньої черевної стінки.
Через п’ять місяців, після стабілізації кровопостачання та загоєння тканин, було виконано фінальний етап – повернення вушної раковини на анатомічно правильне місце. Шестигодинна операція завершилася успішно та стала першим задокументованим випадком повноцінної реплантації вуха після тривалого гетеротопічного збереження. Функція та форма вуха значною мірою відновлені, пацієнтка потребує лише обмежених коригувальних втручань.
Цей клінічний випадок демонструє, що гетеротопічна реплантація може стати ефективною стратегією порятунку складних анатомічних структур за умови, коли класичні підходи не працюють. Надалі розвиток мікрохірургічних технік і досвіду може розширити показання до таких втручань, підвищуючи шанси на функціональне й естетичне відновлення навіть після найтяжчих травм.
