Рішення Кабінету Міністрів України щодо регулювання фармацевтичного ринку суттєво змінюють практичний доступ пацієнтів до лікування та опосередковано впливають на щоденну клінічну роботу лікаря. Ключовим елементом нововведень є обов’язкова орієнтація аптек у державних і комунальних закладах охорони здоров’я на три найнижчі ціни з Національного каталогу цін для препаратів з однаковим складом, дозуванням і формою випуску. Фактично йдеться про системне заохочення до застосування терапевтично еквівалентних, але економічно доступніших лікарських засобів, що має значення для прихильності пацієнтів до лікування, особливо за хронічних станів.
Для лікарів такі правила означають більш прогнозовану фармакотерапію: пацієнт у стаціонарі або поліклініці з меншою ймовірністю відмовиться від призначеного препарату через ціну чи то самовільно замінить його після консультації в аптеці. Запровадження Національного каталогу цін, який охоплює вже тисячі позицій, створює єдину референтну основу для ринку та знижує ризик нав’язування дорогих торгових марок без додаткової клінічної переваги.
Не менш дискусійним, але клінічно значущим є дозвіл на роздрібну торгівлю безрецептурними препаратами на автозаправних станціях (АЗС) за наявності ліцензії. В умовах війни, перебоїв з електропостачанням та нерівномірного розміщення аптечної мережі це рішення може суттєво скоротити часові «вікна» без доступу до базових лікарських засобів.
«Йдеться виключно про безрецептурні препарати, які люди можуть застосовувати самостійно, та продаж за умови отримання АЗС відповідної ліцензії. Це дозволяє державі зберігати повний контроль за якістю і безпечністю таких лікарських засобів. Важливо й те, що мережі АЗС мають технічні можливості забезпечувати належні умови зберігання та відпуску ліків навіть у разі перебоїв з електропостачанням, що є критично важливим в умовах війни та постійних атак ворога», – зазначив міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко.
Оновлення вимог до фахівців аптечної сфери, зокрема можливість залучення медичних сестер із відповідною підготовкою у сільських і прифронтових громадах, спрямоване на стабілізацію фармацевтичної допомоги там, де кадровий дефіцит є хронічним.
На окрему увагу заслуговує врегулювання маркетингових послуг. Аптеки можуть надавати їх виробникам та імпортерам ліків лише за добровільною згодою обох сторін. Відповідні послуги не можуть бути обов’язковою вимогою для початку співпраці. Це стосується лише прозорих методів просування (реклама в залі, програми лояльності тощо), які жодним чином не змінюють ціну та якість самих ліків. Добровільний і прозорий характер такого маркетингу, поєднаний із фіксованими задекларованими цінами, мінімізує вплив немедичних чинників на вибір препарату та створює конкурентні умови для доступних дженериків.
У сукупності ці рішення формують середовище, у якому рекомендації лікаря рідше вступатимуть у конфлікт із можливостями пацієнта або доступністю препаратів. У середньо- і довгостроковій перспективі оновлення можуть підвищити прихильність до лікування, зменшити частоту декомпенсацій хронічних хвороб і знизити навантаження на систему охорони здоров’я – результат, що має безпосередню цінність як для лікарів, так і пацієнтів.
