Попри стрімке поширення транскатетерної заміни аортального клапана (Transcatheter Aortic Valve Replacement – TAVR), одним із головних питань залишалася довготривала надійність біопротезів у пацієнтів із низьким хірургічним ризиком, особливо молодшого віку. Новий аналіз рандомізованого дослідження PARTNER 3, опублікований у JAMA Cardiology, демонструє, що через сім років після втручання TAVR забезпечує довговічність клапана, порівнянну із традиційною хірургічною заміною аортального клапана (Surgical Aortic Valve Replacement – SAVR).
Читайте также: Внутрішньоутробні амніоінфузії відкривають нові можливості лікування ниркової недостатності плода
У дослідження включили 1000 пацієнтів із симптомним тяжким аортальним стенозом і низьким операційним ризиком, яких рандомізували до TAVR із використанням клапана SAPIEN 3 або відкритої операції. Аналіз охопив 948 пацієнтів, яким було імплантовано клапан. Спостереження тривало сім років із регулярною ехокардіографічною оцінкою функції протеза та аналізом клінічних наслідків.
Основною метою було порівняння структурної дегенерації біопротезів, частоти їхньої недостатності та потреби в повторному втручанні. Отримані результати виявилися практично однаковими для обох методів лікування. Частота структурної дисфункції клапана становила 7,3 % після TAVR і 7,6 % після SAVR. Недостатність біопротеза розвинулася у 6,9 % та 7,5 % пацієнтів відповідно, а повторне протезування знадобилося лише у 6,0 % і 5,5 % випадків. Наприкінці спостереження приблизно три чверті пацієнтів в обох групах були живими та не мали ознак недостатності імплантованого клапана.
Читайте также: Посмертне донорство та дитячі трансплантації демонструють позитивну динаміку в Україні – результати системи за перше півріччя 2026 року
Водночас дослідження виявило важливу відмінність між методиками. Після TAVR значно частіше реєстрували тромбоз біопротеза: 5,2 % проти 0,9 % після хірургічного протезування. Більшість таких випадків виникали протягом перших трьох років після імплантації, однак лише незначна їх частина призводила до клінічно значущої недостатності клапана. Частота ендокардиту залишалася низькою та практично однаковою в обох групах.
Лікарі наголошують, що вибір між TAVR і SAVR має залишатися індивідуалізованим з урахуванням анатомічних особливостей, супутніх захворювань, віку та очікуваної тривалості життя пацієнта. Водночас результати PARTNER 3 значно посилюють доказову базу на користь TAVR як повноцінної альтернативи відкритій операції у хворих із низьким хірургічним ризиком. Єдиним аспектом, що потребує підвищеної уваги під час подальшого спостереження, залишається своєчасне виявлення тромбозу біопротеза, що дозволить своєчасно розпочати лікування та зберегти функцію клапана.
Читайте также: Трансплантація дофамінергічних клітин наближає регенеративне лікування хвороби Паркінсона
Джерело: https://jamanetwork.com/journals/jamacardiology/fullarticle/2850866
Вхід в особистий кабінет
Вхід
