23 вересня 2025 року відбулася подія, що має принципове значення для майбутнього хірургії: виконано двосторонні роботизовані оперативні втручання між Кувейтом і Бразилією на рекордній відстані 12 034,92 км. Успішність клінічного випадку вже дозволила спеціалістам, які керували втручанням, установити рекорд Гіннеса. Хірурги управляли роботизованими інструментами через захищену міжнародну мережу зв’язку, перебуваючи на різних континентах, водночас операції виконувалися фактично в режимі реального часу.
Обидва втручання були плановими лапароскопічними пахвинними герніопластиками методом трансабдомінального преперитонеального доступу (TAPP – transabdominal preperitoneal). Вибір саме цієї методики мав клінічне обґрунтування: TAPP вимагає високої точності рухів, стабільної візуалізації та делікатної роботи із тканинами, що робить її показовою моделлю для оцінки безпеки дистанційної роботизованої хірургії.
TAPP – це лапароскопічна методика герніопластики, за якої доступ до килового дефекту здійснюється через черевну порожнину. Хірург заходить інструментами в черевну порожнину, робить розріз очеревини над ділянкою грижі та формує «кишеню» в передочеревинному просторі (між очеревиною та м’язами черевного пресу). Туди встановлюється сітчастий імплант, який закриває всі слабкі місця пахвинної ділянки, після чого очеревину зашивають, ізолюючи сітку від внутрішніх органів.
Ключовим фактором успіху стала телекомунікаційна інфраструктура. Середня затримка сигналу становила 199 мс, пропускна здатність (максимальна кількість даних, яка може бути передана через канал зв’язку або систему за одиницю часу) – 80 Мбіт/с, а втрата пакетів (випадки, за яких дані, надіслані через мережу, не досягають своєї кінцевої точки) – лише 0,19 %. За таких параметрів хірурги не відчували затримки між рухами рук і відповіддю інструментів, що є критичним для уникнення технічних помилок. Мережа була спеціально спроєктована з резервними маршрутами між Кувейтом, Марселем і Сан-Паулу, аби мінімізувати ризик переривання зв’язку під час операції.
Принципово важливим є те, що було виконано не демонстраційне одностороннє втручання, а дві повноцінні операції в різних напрямках: спочатку хірурги з Кувейту оперували пацієнта у Бразилії, а згодом бразильська команда – пацієнта в Кувейті. Обидві операції завершилися без ускладнень, що підтверджує відтворюваність і клінічну надійність підходу. У проєкті брали участь досвідчені хірурги з обох країн, а також інженери та спеціалісти з мережевих технологій, які фактично стали членами операційної команди.
Цей випадок демонструє, що дистанційна роботизована хірургія виходить за межі експерименту. Вона може стати інструментом подолання дефіциту вузькопрофільних хірургів, забезпечити доступ до високотехнологічної допомоги в регіонах без експертних центрів і дозволити негайне міжнародне залучення фахівців у складних клінічних ситуаціях. Надалі розвиток стандартизованих, передбачуваних мереж із низькою затримкою може зробити такі втручання частиною рутинної практики, суттєво змінюючи уявлення про просторові межі хірургії.
