Венозна тромбоемболія, до якої відносять тромбоз глибоких вен і тромбоемболію легеневої артерії, залишається однією із провідних причин серцево-судинної смертності. За частотою вона посідає третє місце після інфаркту міокарда та інсульту, а також вважається найпоширенішою причиною смерті серед госпіталізованих пацієнтів, на яку можна вплинути за умови своєчасного втручання. Стандартом лікування гострої венозної тромбоемболії є призначення пероральних антикоагулянтів щонайменше на три місяці для профілактики рецидиву тромбозу. Серед препаратів цієї групи найчастіше застосовують прямі пероральні антикоагулянти – апіксабан і ривароксабан. Проте дотепер не було рандомізованих досліджень, які б безпосередньо порівнювали їхню безпеку.
Читайте также: SOPHIA2: міжнародне дослідження експериментального пристрою для контролю стресового нетримання сечі
Цю прогалину заповнило міжнародне клінічне дослідження COBRRA (Comparison of Bleeding Risk between Rivaroxaban and Apixaban), результати якого продемонстрували суттєві відмінності у профілі безпеки препаратів. Його проводили у 32 клінічних центрах Канади, Австралії та Ірландії. Учасниками були 2760 пацієнтів із гострою венозною тромбоемболією – проксимальним тромбозом глибоких вен або тромбоемболією легеневої артерії. Хворих рандомізували у співвідношенні 1:1 для отримання апіксабану або ривароксабану протягом трьох місяців.
Режими дозування відповідали загальноприйнятій клінічній практиці: апіксабан призначали у дозі 10 мг двічі на добу протягом перших семи днів, після чого переходили на 5 мг двічі на добу; ривароксабан застосовували у дозі 15 мг двічі на добу протягом 21 дня з подальшим переходом на 20 мг один раз на добу. Первинною кінцевою точкою дослідження була клінічно значуща кровотеча, що включала як великі, так і клінічно значущі невеликі кровотечі за критеріями Міжнародного товариства із тромбозу та гемостазу.
Здобуті результати показали суттєву різницю між препаратами. Клінічно значущі кровотечі протягом тримісячного періоду спостерігали у 3,3 % пацієнтів, які отримували апіксабан, порівнюючи із 7,1 % серед тих, хто приймав ривароксабан. Ризик кровотечі за використання ривароксабану був більш ніж удвічі вищим. Водночас істотної різниці щодо частоти рецидиву тромбоемболічних подій між групами не виявлено. Смертність у дослідженні була низькою в обох групах: один випадок у групі апіксабану та чотири – у групі ривароксабану. Частота інших серйозних небажаних явищ, не пов’язаних із кровотечею або тромбозом, також була подібною. Отже, ключовою відмінністю між препаратами виявився саме профіль геморагічних ускладнень.
Читайте также: Семаглутид і ризик ішемічної оптичної нейропатії – важливі сигнали фармаконагляду
Особливістю дослідження стало те, що воно проводилося у форматі так званого «реального клінічного середовища». Пацієнти отримували лікування відповідно до стандартної практики, що підвищує зовнішню валідність результатів і робить їх застосовними для різних систем охорони здоров’я. За словами керівниці дослідження експертки із тромбозу Лани Кастеллуччі, останні дані забезпечують довгоочікувані докази для клініцистів, які щодня обирають між двома найбільш поширеними антикоагулянтами.
Венозна тромбоемболія залишається поширеним і потенційно летальним станом, для якого ефективна антикоагулянтна терапія має вирішальне значення. Результати дослідження COBRRA свідчать, що за однакової ефективності у профілактиці рецидиву тромбозу апіксабан має більш сприятливий профіль безпеки щодо ризику кровотечі.
Читайте также: До трьох метастазів в одному органі: нове визначення та рекомендації щодо лікування олігометастатичного раку підшлункової залози
Вхід в особистий кабінет
Вхід
