Лікарі презентують успішні результати клінічних досліджень генетичної терапії синдрому Драве

Синдром Драве – тяжка форма генетичної епілепсії, що дебютує в ранньому дитинстві та характеризується фармакорезистентними судомами і вираженими нейророзвитковими порушеннями. У більшості пацієнтів стандартна протисудомна терапія лише частково контролює напади і практично не впливає на когнітивні, поведінкові та моторні порушення. Результати нових клінічних досліджень першої та другої фаз свідчать, що експериментальна терапія регуляції генів може стати першим підходом, спрямованим безпосередньо на патогенетичний механізм цього захворювання. Дані опубліковані у New England Journal of Medicine.

Читайте также: Роль двигательной активности в профилактике детских заболеваний

Етіологічною основою синдрому Драве є мутація гена SCN1A, що кодує α1-субодиницю натрієвого каналу нейронів. У більшості випадків один алель гена залишається функціональним, однак через явище гаплонедостатності синтезується лише близько половини необхідної кількості білка. Дефіцит натрієвих каналів порушує нейрональну збудливість і спричиняє епілептичні напади, а також супутні когнітивні та моторні порушення. Досліджуваний препарат зоревунерсен діє шляхом посилення експресії збереженого алеля SCN1A, що дозволяє частково компенсувати функціональний дефіцит білка.

Препарат вводять інтратекально шляхом люмбальної пункції. У відкритих мультицентрових дослідженнях, проведених у США та Великій Британії, узяв участь 81 пацієнт віком від 2 до 18 років із підтвердженим синдромом Драве, які вже отримували стандартну протисудомну терапію. Учасникам вводили дві або три дози зоревунерсену по 70 мг. Через три місяці після лікування частота моторних нападів зменшилася на близько 85 %, а через шість місяців – на 73 % від початкового рівня.

Частина пацієнтів продовжили лікування у відкритих дослідженнях. У цій фазі застосовували підтримувальну дозу 45 мг кожні чотири місяці. Протягом перших 20 місяців спостереження зниження частоти судом коливалося від 58 % до 90 %. У дітей, яких досліджували понад три роки, відзначали також покращення експресивного й рецептивного мовлення, поведінки та адаптивних навичок.

Клінічний приклад одного з учасників дослідження ілюструє потенціал терапії. Дванадцятирічний хлопчик із тяжким перебігом синдрому Драве мав неконтрольовані напади, інтелектуальні порушення та аномалії ходи. Після лікування зоревунерсеном частота судом значно зменшилася, а також покращилися мовлення та соціальна взаємодія. За словами матері пацієнта, хлопчик почав активно спілкуватися з однолітками та брати участь у спільних заняттях, що раніше було неможливим.

Читайте также: Щоденник медичних подій 9 -15 березня

Профіль безпеки терапії у цілому виявився прийнятним. У більшості учасників спостерігали побічні явища, пов’язані з лікуванням, однак переважно легкого або помірного ступеня. Найчастішим небажаним ефектом у основному дослідженні був постпункційний головний біль після люмбальної пункції (загалом 25 %). У тривалих спостереженнях найчастіше фіксували підвищення рівня білка у спинномозковій рідині (майже 45 %), проте воно не супроводжувалося підвищенням внутрішньочерепного тиску або розвитком гідроцефалії. Лише один серйозний побічний ефект був пов’язаним із терапією.

На відміну від більшості сучасних протиепілептичних препаратів, що лише пригнічують судомну активність, зоревунерсен впливає на генетичну основу захворювання. Цим можна пояснювати покращення не лише частоти нападів, а й когнітивних і поведінкових функцій. За словами дослідників, такий ефект є безпрецедентним для лікування синдрому Драве. На сьогодні триває рандомізоване подвійне сліпе дослідження третьої фази, яке має підтвердити ефективність і безпеку терапії для ширшої популяції пацієнтів. Якщо результати будуть позитивними, зоревунерсен може стати першим патогенетично спрямованим лікуванням цієї тяжкої форми епілепсії.