Спадкова гіпербілірубінемія: особливості діагностики та лікування відповідно до останніх клінічних рекомендацій

Вроджені гіпербілірубінемії становлять гетерогенну групу порушень, у яких дефекти ферментів або транспортних білків викликають метаболізм білірубіну. До них належать синдроми Жильбера, Кріглера-Найяра, Дабіна-Джонсона та Ротора. Попри доволі часту присутність цих станів у клінічній практиці, їхня діагностика традиційно ґрунтувалася на виключенні інших причин жовтяниці.

Читайте также: Чому FDA відмовилося дати дозвіл на нову мРНК-вакцину проти грипу і який це матиме вплив на подальші регуляторні вимоги до препаратів?

Новий експертний консенсус 2025 року, створений Гепатологічним відділом Китайської медичної асоціації, пропонує чітку структуровану систему діагностики і ведення пацієнтів, базовану на молекулярній характеристиці та біохімічному фенотипі.

Ключовою позицією документа є стратифікація станів на форми з переважно некон’югованою та кон’югованою гіпербілірубінемією. Це дозволяє будувати алгоритм діагностики з урахуванням патофізіології: для некон’югованих варіантів визначальним є дефект UGT1A1, тоді як для кон’югованих – порушення транспортних білків, зокрема MRP2 (за синдрому Дабіна-Джонсона) або OATP (за синдрому Ротора). Уперше саме генетичне тестування визначено як базовий інструмент: у синдромі Жильбера воно не є обов’язковим, проте значно полегшує диференційну діагностику; у всіх інших формах – рекомендоване як метод підтвердження діагнозу та прогнозування перебігу.

Менеджмент визначається ризиком ускладнень. Синдроми Жильбера, Дабіна-Джонсона та Ротора загалом мають доброякісний перебіг, тому основою ведення є інформування пацієнта, уникнення тригерів і корекція супутніх станів. Натомість синдром Кріглера-Найяра, особливо першого типу, потребує агресивної тактики. Консенсус чітко формулює критерії, за яких слід розглядати трансплантацію печінки як єдине потенційно виліковне втручання, особливо за неефективності інтенсивної фототерапії. Для другого типу рекомендоване застосування фенобарбіталу та індивідуалізована фототерапія, залежно від рівня некон’югованого білірубіну і клінічного ризику нейротоксичності.

Читайте также: Надежда Грановская сейчас — чем занимается в 2026 году ?

Особливо важливим є розділ, присвячений фармакогенетиці. Поліморфізми UGT1A1, ABCC2 та SLCO суттєво модифікують метаболізм низки препаратів, серед яких іринотекан, атазанавір і деякі статини. Попередження лікарської токсичності в цих пацієнтів потребує не лише корекції доз, а і свідомого вибору більш безпечних альтернатив.

У рекомендаціях також підкреслено необхідність окремого підходу до вагітних із синдромом Кріглера-Найяра другого типу та до новонароджених, де клінічна картина може бути атиповою. Автори наголошують на потребі в розширенні доступу до генетичної діагностики та підвищенні обізнаності лікарів для запобігання хибним або запізнілим діагнозам. Серед перспективних напрямів – геннотерапевтичні технології та створення детальніших баз даних генотип–фенотип.