
Унікальний/обмежувальний розлад споживання їжі (avoidant restrictive food intake disorder – ARFID) є одним із найменш вивчених у харчовій поведінці, хоча його поширеність серед дітей та підлітків становить 2–6 %. На відміну від нервової анорексії чи булімії, пацієнти з ARFID не прагнуть змінити масу тіла або зовнішність. Причиною відмови від їжі стають знижений інтерес до харчування, надмірна вибірковість або страх їсти після епізодів задухи, блювання чи інших неприємних переживань. Наслідками можуть бути недостатня маса тіла, дефіцит поживних речовин, затримка фізичного розвитку та суттєве погіршення якості життя.
Читайте также: Олігосахариди грудного молока визначають склад кишкової мікробіоти в майбутньому, або Нові докази щодо користі природного вигодовування
У Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry опубліковано результати першого у світі рандомізованого контрольованого дослідження, присвяченого лікуванню ARFID. У ньому взяли участь 98 дітей віком 6–12 років із підтвердженим діагнозом і недостатньою масою тіла. Упродовж чотирьох місяців усі учасники отримували один із двох психотерапевтичних підходів у форматі дистанційних консультацій, що дозволило залучити сім’ї з різних регіонів США.
Перший метод – сімейно-орієнтована терапія – передбачав активну участь батьків у лікуванні. Під керівництвом психотерапевта вони брали на себе провідну роль у зміні харчової поведінки дитини, поступово допомагаючи їй розширювати раціон, долати страх перед їжею та формувати здорові харчові звички. Автори наголошують, що ключовим принципом такого підходу є розмежування особистості дитини й самого розладу. Батьків навчали не підтримувати патологічну поведінку, але водночас зберігати доброзичливість і співчуття до дитини.
Другий підхід – психоосвітня мотиваційна терапія – був більш індивідуалізованим і базувався на ігрових методиках. Дитина разом із терапевтом шукала власні мотиви для розширення харчового раціону, використовуючи різноманітні творчі завдання, тоді як батьки навчалися зменшувати конфлікти під час прийому їжі та підтримувати її ініціативу. Така модель дозволяє поступово формувати внутрішню мотивацію до змін, що особливо важливо для дітей молодшого віку, які часто не усвідомлюють причин своїх харчових обмежень.
Читайте также: Щоденник медичних подій 6 -12 липня
Обидві стратегії продемонстрували суттєве зменшення вираженості симптомів ARFID. Водночас лише сімейно-орієнтована терапія забезпечила статистично значуще збільшення маси тіла, а її переваги були найбільш помітними в дітей із тяжчим перебігом захворювання. Такі результати свідчать, що активне залучення батьків має вирішальне значення для відновлення харчового статусу юних пацієнтів.
Автори дослідження також звертають увагу на проблему пізньої діагностики. Надмірну вибірковість у харчуванні часто помилково розцінюють як вікову особливість, хоча за ARFID вона не зникає самостійно. Тривале обмеження раціону може призводити до дефіциту вітамінів A і C, небезпечної втрати маси тіла, затримки росту, а також соціальної дезадаптації, коли дитина уникає шкільного харчування, дитячих свят або поїздок через страх перед їжею. Крім того, ARFID частіше трапляється в дітей із розладом дефіциту уваги та гіперактивності, тривожними розладами й розладами аутистичного спектра.
Читайте также: Сын Коломойского: биография, карьера и личная жизнь
Джерело: https://www.jaacap.org/article/S0890-8567(26)00150-4/fulltext
Вхід в особистий кабінет
Вхід





