За останні кілька років генна терапія суттєво змінила підхід до лікування гемофілії в дорослих пацієнтів. Схвалені Управлінням із контролю за якістю харчових продуктів та медикаментів США (FDA) препарати для генної терапії – роктавіан (валоктокогену роксапарвовек) для гемофілії А та хемдженікс (етранакогену дезапарвовек) для гемофілії B – уже доступні для чоловіків віком від 18 років і демонструють клінічно значущі результати. Водночас питання застосування цих технологій у педіатричній практиці залишається відкритим і потребує принципово нових рішень.
Обидва схвалені препарати не «виліковують» у класичному розумінні. Вони не замінюють дефектний ген VIII або IX факторів зсідання крові в геномі пацієнта, а доставляють біоінженерний варіант гена до гепатоцитів за допомогою аденоасоційованого вірусного вектора (AAV). У випадку хемдженіксу середні рівні IX фактора можуть підвищуватися до 30–40 %, що переводить пацієнтів у категорію легкої гемофілії та суттєво знижує частоту кровотеч. Після застосування роктавіану в більшості хворих досягається тривала експресія VIII фактора з можливістю відміни профілактичної терапії на місяці або навіть роки.
Ключовим обмеженням цих підходів є їхня непридатність для дітей. У дорослих гепатоцити діляться мінімально, тоді як у дітей печінка активно росте. Це призводить до «дилюційного ефекту»: із часом кількість клітин, що експресують терапевтичний ген, зменшується, і клінічний ефект зникає. Саме тому AAV-опосередкована доставка, імовірно, не стане універсальним рішенням для педіатричної популяції.
Перспективним напрямом є генне редагування за допомогою CRISPR-Cas9. Експериментальна терапія REGV131/LNP1265 передбачає постійне внесення змін у ДНК пацієнта, що потенційно усуває проблему клітинного поділу. Сьогодні дослідження перебуває на ранній фазі та включає лише дорослих, однак протоколи вже адаптовані для майбутнього розширення на дітей віком від 2 років після підтвердження безпеки.
Ще один інноваційний підхід – клітинна генна терапія BE-101 для гемофілії B. Вона базується на модифікації власних B-лімфоцитів пацієнта з інтеграцією гена IX фактора та подальшою реінфузією. Оскільки B-клітини діляться повільніше, ніж гепатоцити, така стратегія може бути більш стабільною для дітей. Додатковою перевагою є потенційна можливість титрування дози та повторного введення клітин, що недоступно для нинішніх AAV-терапій.
Хоча застосування генної терапії в дітей із гемофілією залишається перспективою найближчих років, вектор розвитку вже чітко окреслений. Важливо розуміти механізми дії нових препаратів, їхні обмеження та майбутні можливості, адже стратегічна мета – досягти стійкого контролю захворювання якомога раніше та запобігти незворотним ураженням, що накопичуються протягом життя.
Об авторе
