Затвердження Міністерством охорони здоров’я України першого уніфікованого Стандарту реабілітаційної допомоги за ампутації кінцівки стало ключовим кроком у реформуванні системи реабілітації та відповіді на масштабні виклики, спричинені війною. Документ засновує єдині правила для всіх медичних закладів і забезпечує пацієнтам – дорослим і дітям, цивільним і військовим – доступ до доказової безперервної якісної реабілітації, незалежно від регіону країни.
Стандарт формує чітку модель допомоги від моменту ампутації до первинного протезування та довготривалого супроводу. Його центральним принципом є мультидисциплінарний підхід: у команду входять лікарі фізичної і реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи, протезисти-ортезисти та соціальні працівники. Саме така команда відповідає за формування індивідуального реабілітаційного плану, застосування стандартизованих інструментів оцінювання та моніторинг прогресу пацієнта. Використання валідованих шкал, зокрема QuickDASH, ABC, AMP або індексу Бартел, дозволяє об’єктивно оцінювати функціональний стан, рівень мобільності та готовність до протезування.
Особливу увагу документ приділяє безперервності реабілітації: вона має починатися вже у гострому періоді, часто ще в палаті хірургічного профілю, та продовжуватися в післягострому й довготривалому періодах. Рання вертикалізація, профілактика контрактур, контроль болю та психологічна підтримка – ключові умови запобігання ускладнень і формування функціональної кукси, що надалі визначає успіх протезування.
Стандарт докладно регламентує протезування, зокрема встановлює об’єктивні критерії для призначення мікропроцесорних колінних вузлів. Застосування таких компонентів має ґрунтуватися на рівні ампутації, функціональних можливостях пацієнта та прогнозованому рівні активності згідно з міжнародною класифікацією мобільності K0–K4. Ключовими індикаторами якості є частка пацієнтів, які продовжують користуватися протезом через три місяці, і зростання рівня незалежності за індексом Бартел.
Важливими для клінічної практики є також вимоги щодо психологічного супроводу, раннього виявлення гострої реакції на стрес та ПТСР, оцінки ризику падінь, управління болем кукси й фантомним болем згідно із чинними протоколами. Окремо наголошено на необхідності оцінки житлового середовища та підбору допоміжних засобів реабілітації.
Запровадження Стандарту вперше узгоджує підходи до ведення пацієнтів з ампутаціями на національному рівні та створює підґрунтя для подальшого розвитку мережі реабілітаційних послуг. У контексті наслідків війни таке рішення формує передумови для відновлення функціональності, повернення до соціальної ролі й підвищення якості життя тисяч пацієнтів.
